Пообіцяти – не значить одружитися.

Депутати міськради знову говорили про стихійну торгівлю на площі Миру та майбутню  реконструкцію  території біля універмагу.

Питання про  стихійну  торгівлю  на площі Миру нашого міста порушувалося вже неодноразово. Минали роки, мінялися керівники міста, а тема залишалася актуальною. Більше за все, у представників міської влади не вистачало волі та мужності  припинити торгівлю  на тротуарі, боячись гніву громадян, від яких залежатиме кількість голосів на чергових майбутніх виборах. Саме тому всі рушучі заяви про необхідність навести порядок з торгівлею сільськогосподарською продукцією біля універмагу «Росія»  зрештою зводилися до громогласних заяв, емоційних розмов, на чому все це закінчувалося, затихало. Continue Reading →

Моє село – моя колиска…

Для її однолітків  кожна життєва подія закарбована в пам»яті немов грубезний цвях, кований  вручну в сільській кузні,  забитий в дубову дошку. Та  так, щоб  не витягати, щоб незавжди.   Спогади ці – болісні, але від них, як і від своєї долі, нікуди не подінешся. З цим доводиться жити, точніше просто змиритися.

За свої 95  років Ольга Андріївна Пономаренко  побачила  і пережила немало. Народилася  в сім»ї працьовитих людей в селі Розбишівка. На календарі  був 1922 рік. Через десять років залишилася без батьків. Їх репресували, як ворогів народу. Разом з братом та сестрою виховувалася у чужих людей. В 1938 році закінчила Розбишівську школу. Після цього працювала  в колгоспному дитячому садочку вихователем. В  роки війни, під час німецької окупації залишилася в рідному селі. Чорним то був період в житті людей, але навіть у ту пору люди пристосовувалися  жити. Працювала у общинному дворі — господарстві, так при окупантах  стали називати  колишній колгосп. Нам. представникам іншого покоління, є змога порівняти  ці два періоди. Як багато чого змінилося в житті кількох поколінь. Окупанти, прийшовши на  українську землю, зберегли колективні форми господарювання. Напевне, було розуміння того, що  тільки так, спільно, громадою, українці можуть працювати ефективно. Великій Німеччині потрібна були пшениця, м»ясо, молоко. У нас же, наприкінці 20-го століття. колективні господарства  частково розвалили, інші довели до зубожіння. Виходить, що наша продукція нікому не потрібна? Так то ж окупанти, чужинці, а ці свої рідні…

В роки гітлерівської окупації молодь не бажала їхати з рідного краю на чужину, в Німеччину, на роботи. Минув час, прийшло інше покоління, і бажання поїхати в Європу на заробітки  стало нав»язливою ідеєю  переважної більшості молодих людей. Покоління Ольги Андріївни  було немов прив»язане до рідної землі, свого села. Іншого життя вони просто не уявляли та і уявляти не бажали.

 

У рідному селі Ольга знайшла свою половинку. Вийшла заміж у 1942 році, а  вже насткпного року  народила доньку. Після визволення села від окупантів, чоловіка мобілізували на фронт. Залишилася з маленькою донечкою на руках. Допомагали вижити  добрі люди, рідні. Чоловік, слава Богу, повернувся  з війни.  Тієї повоєнної пори жили, як всі, сказати, що було важко — це нічого не сказати. Ольга Андріївна  відтоді працювала в місцевому колгоспі «Нове життя» аж до виходу на пенсію.

Продовжувала жити в Розбишівці. У своїй, побудованій разом з чоловіком, хаті. Відлітали роки, котилося життя до обрію. Відходили у вічність рідні, передчасно пішов за вічну межу чоловік – фронтовик. Покинули цей світ подруги, однолітки з якими довелося працювати в ланці, піднімати колгосп з воєнної руїни. Невблаганний час забирав  здоров»я.  Нарешті настав час, коли старенькій  стало важко жити у селі одній. Продали хату. Донька перевезла маму  в Гадяч, живуть тепер разом у квартирі. Ольга Андріївна має внучку та тішиться правнучкою Маргариткою.

Доглянута, в добрі та любові рідних живе Ольга Андріївна. Ті пережиті роки іноді напливають спогадами, немов  сивий туман  над  Хоролом, де є такий куток рідного села, який називається Цибулівкою. Про ті далекі  роки дитинства, юності. Пропливають у пам»яті обличчя тих, кого вже давно немає поруч, та події сільського життя. Бо все залишилося  там, у рідній Розбишівці. Немов старенька кінострічка історичного фільму, який демонструвався в сільському колбуді.  І  від цих спогадів стає тепло на душі.

В день народження до Ольги Андріївни Пономаренко  завітали заступник Гадяцького міського голови  Михайло Харлан та голова Гадяцької міської організації ветеранів війни та праці Юрій Усенко. В нашому місті  вже стало доброю традицією вітати людей похилого віку  із знаменними подіями і їх житті. Так було і  цього разу.   Вітання від імені міського голови  традиційний торт, квіти та ще теплі слова подяки за багаторічну працю, за прожиті роки,  побажання міцного здоров»я на багато років. І традиційне фото на пам»ять.

Василь Глухота.

Медична реформа. Чи розвінчаються міфи?

У місцевих ЗМІ прочитав кілька коментарів по нараді з питань реорганізації лікувально-профілактичних закладів району, яка нещодавно відбулася в районі. Переказувати прочитане не бажаю, в цьому немає потреби, хто захоче, сам  знайде і прочитає. У своєму коментарі я ж намагатимуся відштовхнутися від  проголошеної тези: « Головний міф – про те, що уся медицина  стане комерційною і платною – не більше, ніж піар-хід противників змінам». Чи так це насправді?

Фахівці  вважають, що діюча при радянській владі  модель системи охорони здоров»я авторства академіка Миколи Семашка була ефективною, але вимагала значних фінансових затрат. ЇЇ утримання виявилося непосильним для незалежної України. Грубі підрахунки показують, що у валютному еквіваленті  сума українських бюджетних витрат на медицину з 2008 року по даний час зменшилася більше, ніж у два рази.

В цих умовах  влада намагається форсувати  впровадження в країні  медичної реформи, покликаної перевести роботу медичної галузі на суто комерційну основу. Є думка, що з державного бюджету  буде оплачуватися тільки первинна медична допомога, а найдорожча – спеціалізована і високоспеціалізована – буде надаватися на умовах доплати пацієнтами частини її вартості.( Переконаний, що для більшості пересічних громадян України, як і нашого району теж, з їхніми статками  пластична операція  чи білосніжні зуби  не є  провідною проблемою  навіть першої десятки проблем.) Варто звернути увагу на те, що конкретний перелік гарантованих державою медичних послуг і тарифів на інші види допомоги поки що відсутній. Все, що нам озвучували – це лише попередні «прикидки».

Більшість пацієнтів, рядових лікарів сміливо можна віднести до противників реформування медичної галузі в першу чергу тому, що вони не сприймають на віру почуте з вуст високопосадовців,  не знаходять відповіді на прості питання якими будуть наслідки реформи:

  • в умовах поголовної бідності (60 відсотків українців, по даних ООН, живуть за межею бідності) держава не зможе знайти достатні фінансові ресурси для ефективного лікування;
  • на периферії стане практично недоступним надання невідкладної допомоги хворим, не говорячи вже про складніші реанімаційні процедури;
  • фінансові потоки, які мають, на думку реформаторів, надходити від багатих пацієнтів сконцентруються в комерційному секторі, що знищить можливості професійного виживання для лікарів медичних закладів  первинної ланки.

В районі до реформи готуються. Про це неодноразово заявляв голова РДА Олексій Матюшенко. Свідченням цьому є і технічне оновлення районної лікарні, і кадрове підсилення. Ці сумніви, чи, як дехто вважає – міфи, розвіяти можна лише завдяки успішному проведенню медичної реформи. Це добре розуміє і очільник району. Як і прекрасно усвідомлює те, що будь-яка реформа робиться, як мовиться, не від доброго дива. І краще в цій сфері реформування  бути попереду, коли тобі, як першопроходцю,  і кошти, і преференції, ніж, відставши від усіх, ледь встигнути на  поїзд і їхати на підніжці останнього вагона без надії колись зайняти краще місце.

Як мені здається, наш голова РДА не з боязких, довго розмірковувати братися чи не братися за нову справу не буде. А що з цієї реформи вийде? Поспішати не будемо. Побачимо.

Василь Глухота.

Свято запальних людей.

Вчорашній день розпочався з привітань та заковиристого питання: Ти рибалка, чи рибоїд? Щоб витримати марку, і, як мовиться, не виставитися на посміховище, довелося зробити розумний вираз обличчя і промовчати. Рибалкою себе не вважаю, хоча є і вудки, і спінінг, і навіть човен. Все ніколи приділити увагу сидінню на березі ставка чи річки, втупившись в прикипілий до води поплавок, і чекати своєї «золотої» рибки. Звичайно і в неділю були справжні фанати своєї справи, які терпляче чекали , доки на гачок причепиться якась відчайдушна рибинка. Але у мене склалося враження, що минулої неділі всі інші рибалки відпочивали своєрідним способом. Люди виїхали на природу і гуляли: варили уху, смажили шашлики зрозуміло, що не з риби, пили горілку і не тільки її, слухали музику, співали і… купалися. Це і зрозуміло. Адже навіть від риболовлі, як форми масового відпочинку, теж потрібно колись відпочивати. Що і робили гадячани минулої неділі.
Свято під назвою День рибалки відзначають кожної другої неділі липня. Воно є практично загальнонаціональним та відзначається навіть людьми, які жодного разу в житті не тримали в руках рибальську вудку.
Рибалки вважають себе особливою категорією людей. Хоча свято відзначається не так давно, сама риболовля є одним із головних занять людини. Сьогодні нею займаються не тільки на аматорському рівні, але і на професійному. Не дивно, що свято відзначають у розпал літа, адже в цей період року для рибалок відкриті всі моря й річки.
День рибалки святкують у багатьох країнах світу. Та особливий колорит воно отримало в країнах пострадянського простору. У цей день всі члени унікального братства рибалок вітають одне одного і всіх, чиє життя пов’язане з видобутком і переробкою риби.

В Гадяцькому краї професійних рибалок немає. Коли не рахувати орендарів  ставків. Немає і підприємств по переробці риби, хіба що десь примітивно (для себе), але від цього свято не втрачає своєї актуальності. А все тому, що є величезна когорта любителів цього виду відпочинку на природі.

 

Василь Глухота.

Гадяч відзначить 350-річчя проголошення гетьманською столицею

У листопаді цього року Полтавщина відзначає 350-річчя від дня проголошення гетьманською столицею України міста Гадяч. Напередодні свята на виконання розпорядження голови Полтавської ОДА Олександра Удовіченка, проводиться відповідна підготовча робота по організації святкових заходів. Continue Reading →

Протестувальники заблокували центр

Представники опозиційних партій Гадяча влаштували акцію протесту «Стоп фура!», вимагаючи припинити курсуванням центром міста вантажних автомобілів. Попри відповідну заборону ДАІ, водії вантажівок не дотримуються правил дорожнього руху та замість об’їзної дороги, користуються центральними вулицями Гадяча.
Continue Reading →

На Пслі розчистили затор під мостом

Вчора до Державної пожежно-рятувальної частини № 24 міста Гадяч надійшло повідомлення про те, що на річці Псел під мостовою спорудою утворився затор із дерев та сміття. Про це повідомили у прес-службі ДСНС України в Полтавській області.
Continue Reading →

Пенсіонерка вигнала грабіжника

5-ого січня о 8 годині ранку в місті Гадяч 31-річний чоловік, розбивши вікно, проник до приміщення літньої кухні 50-річної жінки. Звідти зловмисник поцупив металеві вироби. 76-річна пенсіонерка, яка на той час знаходилася у будинку, помітила «гостя» та підняла крик. Незнайомець хоча і втік, але встиг прихопити із собою деякі особисті речі жінок. Потерпіла одразу повідомила про злочин до міліції. Першими на допомогу прибули дільничні Гадяцького райвідділу, які в подальшому і вийшли на слід підозрюваного та затримали його.
Continue Reading →