Гадяч Gadyach

Остання в історії проводового мовлення Гадяцького району радиопередача прозвучала 31 грудня 2020 року. Після вже традиційного позивного, фрагмента з “Пісні про рушник” включився голос: « Говорить Гадяч. Працює радіокомпанія «МІСТО». Вітаємо вас, шановні земляки, в студії я, Василь Глухота».

Моє приватне підприємство «Радіокомпанія «МІСТО» вперше прозвучало в проводовій мережі Гадяцького району 31 жовтня 2002 року. На вісімнадцять років радіожурналістика на посадах директора, а в період діяльності нового директора Олександра Глухоти, редактором та диктором радіопередач, стала для мене роботою і захопленням майже без вихідних, а про відпустки чи лікарняні навіть говорити не варто. Втім, про себе буду говорити в останню чергу. Хочу розповісти про тих, хто присвятив своє життя радиожурналістиці районного масштабу.

Вони були першими.

Про існування радіомовлення в Гадяцькому районі вдалося дізнатися за сприяння редактора газети “Гадяцький вісник” Надії Страшко. Вона надала можливість ознайомитися з книгами наказів, які зберігаються в архіві редакції. Наказом від 3 березня 1953 року з редакції на посаду літпрацівника радіомовлення переведено В.С. Шевченка. Диктором була Р.Я.Матвеєва. З цього часу і по травень 1957 року, коли згідно з наказом Міністерства культури УРСР, були скорочені посади працівників районного радіомовлення, при редакції районної газети, на посаді літпрацівника радіомовлення трудилися О.І.Нікіфоров, В.К.Гринякін, О.Г.Отозький, І.Г.Могильник, працювали дикторами Л.Данилова (Р.Л.Данилова?), М.Х.Неділько, Н.С.Ніколаєнко, В.І.Курмаз, В.І.Бондаренко,І.І.Нікіфоров,О.П.Данилова Робота з документами того часу далека від вимог, які діють на даний час, а тому часто в наказах зазначені лише прізвища іноді ще й ініціали призначених на посади осіб. Тому є труднощі з ідентифікацією журналістів. Цікаво, що працювали в районному радіомовленні брати Ігор та Анатолій Нікіфорови, тут розпочинався трудовий шлях Миколи Наріжного, згодом працював на комсомольських, партійних та господарських посадах в районі, він до призову в Радянську Армію в 1954 році, кілька місяців готував передачі районного радіо.

За період з 1957 по 1964 роки ніяких даних про районне радіомовлення знайти не вдалося. Згідно з розпорядженням Полтавського обласного управління по пресі від 16 липня 1964 року на посаду кореспондента організатора районної газети призначено Бориса Борисова, з 6 жовтня цього ж року диктором працює Ніна Комісаренко. У вересні наступного року Б.М.Борисов звільняється з посади у зв”язку з призначенням його на посаду заступника редактора котелевської районної газети, а кореспондентом радіоорганізатором стає Сергій Пономаренко. Через якийсь час обов”язки кореспондента довелося виконувати диктору Н.М.Комісаренко, доки в редакційний колектив не прийшов Анатолій Петрович Галак.

В районі голос Анатолія Галака знали всі.

На посаді кореспондента радіоорганізатора редакції Гадяцької районної газети «Будівник комунізму» він почав працювати з 1 квітня 1966 року. Кілька поколінь жителів району виросли, слухаючи передачі районного радіо, які підготував та провів Анатолій Галак. Тематика радіопередач була найрізноманітнішою: робота сільськогосподарських та промислових підприємств, будівельних організацій району, шкільне та культосвітнє життя.

Вважається, що класичною схемою будь-якої радіо чи телепередачі має бути поєднання чоловічого та жіночого голосів. З розповідей знайомих дізнався про тих, хто працював дикторами разом з Анатолієм Галаком: Ніна Комісаренко, Віра Кваша, Ольга Фалько,Тетяна Кравченко(Цимбал), Ганна Галата(Гусаренко), Валентина Оленченко, Віра Тимошенко(Качур), Наталія Боцула, Наталія Рябоконь(Макуха). Розумію, що це далеко не повний список. Якусь інформацію в Гадячі мені розшукати не вдалося. Дикторш зараховували у штат районного вузла зв»язку, але вчорашні випускниці школи вливалися до редакційного колективу. Журналістика, без сумніву, залишила слід у житті кожної з них. Одні присвятили своє життя цій неспокійній професії, Ольга Фалько стала завідуючою відділом листів районної газети, згодом перебралася до Харкова, працювала в кількох виданнях, стала редактором газети “Проспект Правди”; Віра Кваша була кореспондентом, завідуючою промислово-транспортним відділом рідної газети, передчасно пішла з життя, Валентина Оленченко перейшла на посаду коректора газети, була неодноразовим лауреатом Всеукраїнського конкурсу з української мови імені Петра Яцика. ЇЇ життя обірвала тяжка хвороба. Своє покликання знайшли на педагогічній ниві Ніна Комісаренко, Ганна Галата, Наталія Боцула. В той час, Анатолій Галак залишався незмінним ведучим радіопередач. З роками його голос втратив милозвучність, це викликало незадоволення частини слухачів. Втрата голосу для радіожурналіста – звичайне, хоча й неприємне явище. Будь-який інструмент від тривалого використання зношується. Голосові зв»язки – це теж робочий інструмент співака, вчителя, радіожурналіста.

До голосу Анатолія Галака в районі звикли. Часто предметом обговорення серед людей була та чи інша новина, озвучена в передачах районного радіо. Новини того часу з життя району, як на думку сучасника, були більшістю аж занадто офіційні, виробнича тематика, діяльність партійних та радянських структур, робота закладів освіти та культури, ніякого звичного нині ажіотажу навколо кримінальних подій та надуманих сенсацій. Було багато розповідей про людей праці. З вуст колишнього кореспондента газети Володимира Шевченка, який мав талант спілкуватися віршами будь-де, будь-коли, за будь-якої нагоди злетіло запитання: «Де поділась та Галака, що по радіо балака?» Ця фраза стала крилатою, особливо серед слухачів старшого покоління, приклеїлася й до мене, коли працював на своєму радіо.

Кілька років передачі районного радіо транслювалися «вживу», безпосередньо з мікрофона. Кожного вівторка та п»ятниці обом учасникам передачі доводилося йти в студію радіовузла, який знаходився в будиночку навпроти нинішнього приміщення прокуратури. Передача розпочиналася о 6-й годині 30 хвилин. Кореспондент та диктор по черзі читали текст з листочків. Доки колега читає, самому можна було перевести дух.

Згодом редакція придбала магнітофон. Передачі почали звучати в запису. Анатолій Галак мав для роботи невелику кімнату, яку вони ділили з фотокореспондентом Анатолієм Зубком: три письмових столи, шафа для архіву, друкарська машинка, телефон. Текст друкували на машинці, тут же записували чергову передачу часто за участю когось із запрошених гостей. Магнітофонну стрічку із записом передачі віддавали черговому електромеханіку електрозвяз»язку радіовузла. З тих пір кореспондент радіоорганізатор та диктор мали можливість слухати свої ранкові передачі вдома. Правда така практика протрималася не довго, після якогось чергового збою, вирішено було транслювати передачі тільки в присутності кореспондента чи диктора. Десь вже наприкінці існування районного радіомовлення, мені, взагалі, було дозволено приходити в студію і транслювати передачі самостійно без чергового електромеханіка. «Укртелеком» переживав скрутні часи в історії свого існування. Доводилося економити кошти, скорочувати працівників. Проте до загибелі районного радіомовлення було ще далеко. Анатолій Галак знаходив можливість включати до передач пісні по заявках радіослухачів. Вітання для рідних, друзів, знайомих найчастіше звучали в обідню пору та суботньої днини. Для роботи кореспондента радіоорганізатора за межами редакції було придбано касетний магнітофон «Весна» виробництва Дніпропетровського радіозаводу. Анатолій Галак також користувався диктофоном «Філіпс». Звідки і яким шляхом ця техніка потрапила у Гадяч, нині сказати важко. До речі, цей іноземний помічник Гадяцької радіожурналістики зберігається у мене, як реліквія тієї далекої пори. Коли я починав роботу своєї радіокомпанії, крім диктофона Анатолій Петрович подарував мені зо два мішки магнітофонних бобін. Довго користуватися цією фонотекою, на жаль, мені не вдалося. Стрічки мають здатність розмагнічуватися, та і якість звучання була далекою від бажаної. Пісенний репертуар з часом застарів, набрид слухачам. На зміну магнітофонній плівці прийшли інші аудіоносії.

За період роботи в районній радіожурналістиці посада Анатолія Галака називалася по різному: кореспондент радіо- організатор, завідуючий відділом радіоінформації, кореспондент радіомовлення при редакції районної газети. Наприкінці 90-х редакції районних газет по чиємусь розпорядженню «згори» відпускали у «вільне плавання» районне радіомовлення. Редакції мали зосередитися виключно на випуску газет. Для Анатолія Петровича, який значну частину свого життя віддав роботі в штаті редакції районної газети, необхідність створювати нову структуру було нічим не виправданою забаганкою. Він всіляко чинив опір реорганізації. Ситуацію з районним радіомовленням вирішила районна рада, районна держадміністрація і ТОВ “Візит”. Вони стали ініціаторами створення телерадіомовної компанії «Гадяч», яку очолив Віктор Незямов. Такий вибір керівника новоствореної організації був не випадковим. На той час Віктор Незямов був директором ТОВ «Візит», яке мало кабельну мережу. Там працювали люди, які готували телепередачі про життя міста і району. Засновники ТРК «Гадяч» мали надію, що нарешті можна буде зробити районне ефірне телебачення. До речі, перші програми готували Віктор і Лідія Незямови. Мені теж пощастило недовго попрацювати ведучим кількох програм. В редакції районної газети Анатолія Петровича було звільнено з посади кореспондента радіомовлення і відразу ж прийнято на роботу в новостворену організацію. На посаді редактора за контрактом Анатолій Галак працював з 3 серпня 1999 року по 30 червня 2002 року. Диктором була Лідія Незямова. Пішов із життя корифей гадяцької радіожурналістики 3 лютого 2008 року. Загальний стаж творчої роботи з мікрофоном цієї людини склав 36 років і 4 місяці.

В районну радіожурналістику прийшли нові люди.

Передачі районного радіомовлення продовжувала готувати редактор, а згодом головний редактор ТРК «Гадяч» Тамара Рубан. Оператором аудіозапису працював Руслан Столепченко.

Після зміни складу засновників відбулися кадрові зміни у самій телерадіомовній компанії «Гадяч». З 11 квітня 2003 року приступив до роботи на посаді директора Олег Березенко. Повністю було оновлено штат творчих працівників: на посади ведучих програм у свій час були призначені Людмила Галак, Андрій Дрофа, Марія Левковська,Наталія Кудінова, Галина Дегтярьова. Звукооператором працював Віктор Клочан. Свою роботу Олег Березенко спрямував на вдосконалення діяльності ТРК «Гадяч», поліпшення матеріального забезпечення студії, зокрема при підтримці засновників було придбано меблі, оргтехніку та комп’ютер. Вивчалося питання розширення сітки мовлення районного радіо та створення відеопрограм на основі матеріалів з Гадяцького району і трансляцію їх через Полтавську ОДТРК «Лтава». Однак, ця робота не була здійснена.

Після чергової зміни керівництва районною владою пішли з посад попередні працівники районного радіомовлення. З 4 травня 2005 року почав працювати на посаді директора ТРК Іван Юревич. Редактором, а згодом і звукооператором призначено Наталію Мироненко. Ведуча програм Любов Ковінько пропрацювала кілька місяців, після її звільнення цю посаду зайняла Ольга (Коробка) Зінченко. На посаду звукооператора прийшла Юлія Крамаренко. По кілька місяців працювали в ТРК Людмила Богата на посадах редактора та звукооператора, редактором – Лідія Незямова.

Згідно з розпорядженням голови Гадяцької РДА та голови районної ради від 30 квітня 2010 року Івана Юревича було звільнено з посади директора ТРК «Гадяч». З 5 травня приступив до виконання обов»язків директора я, Василь Глухота. На той час в ТРК працювали Наталія Мироненко редактором, Ольга Зінченко ведучою програм, Юлія Крамаренко звукооператором. Слід віддати належне вони готували досить непогані, змістовні передачі. Проблема прийшла звідки її не чекали. За роки роботи в телерадіомовній компанії люди не були у відпустках. Зрозуміло, що свої законні відпустки редактор, ведуча та звукооператор відгуляли у зручний для них час, але це було неофіційно, без відповідних наказів та оформлення. Постало питання про виплату компенсацій за невикористані відпустки. До того ж люди написали заяви на звільнення, звичайно ж не без тиску з боку районної влади. На рахунку радіокомпанії таких солідних коштів звісно не було. Навіть річного бюджету виявилося замало. Засновники вирішили розв»язати цю проблему радикальним методом: скоротити штат працівників. Ця операція теж була далеко не безболісною: багато емоцій, скарг, звернень у вищестоящі структури. В ТРК залишилися бухгалтер та директор. Мені довелося готувати дві тижневі, по 15 хвилин та суботню -59 хвилин передачі ТРК «Гадяч». Регулярно виходили передачі «Радіокомпанії»МІСТО». Обов»язки директора виконував Олександр Глухота. Він же брав участь у підготовці передач. Мені вистачало справ на новій роботі та новій посаді. Проте й за таких умов навантаження на мої плечі було майже непосильне. До всіх цих журналістських справ додалася ще одна – підготовка програм інформаційного центру «Регіон», які мали транслюватися в ефірі Полтавської ОДТРК «Лтава». Підібрав команду: оператором запросив Олександра Гриня, редактором Людмилу Богату, я був ведучим. Перша передача інформаційного центру «Регіон» пішла в ефір 13 серпня 2010 року. Всього за моєї участі було підготовлено дев»ять інформаційних випусків. Кар’єра директора ТРК «Гадяч» закінчилася 17 вересня цього ж року, тоді ж припинилася моя співпраця з інформаційним центром «Регіон», а через три дні було розпочато процес ліквідації ТРК “Гадяч”. Я ж продовжив роботу в своїй радіокомпанії.

Районне радіо звучало в кожному куточку Гадяччини.

На території Гадяцького району, як, до речі, на території Полтавщини, існувала розгалужена мережа проводового мовлення. Радіовузли діяли в Гадячі, селах Петрівка Роменська, Рашівка, Сари, Лютенька,Веприк, Великі Будища. Транслювалися передачі першої програми українського радіо з 6-ї ранку до 24-ї години з годинною перервою, у певні часові відрізки включалося обласне радіо, над тут передачами найрізноманітнішої тематики працював чисельний колектив Полтавської ОДТРК «Лтава». Районне радіомовлення займало зовсім малу частку радіоефіру( по 14 хвилин в середу та п»ятницю і 59 хвилин в суботу). Часто на свій розсуд журналісти використовували щоденні годинні перерви обідньої пори. Це був час для музичних вітань, які користувалися величезною популярністю серед слухачів району. Це ж давало можливість заробляти додаткові кошти, які йшли в бюджет редакцій газет. Зараз вже не маю можливості встановити, якою була чисельність радіоточок в районі наприклад у 70-роках минулого століття. Репродуктори було в кожній квартирі та індивідуальних будинках, на промислових та сільськогосподарських підприємствах району, радіомовлення велося з вуличних репродукторів. В той рік, коли почала працювати моя радіокомпанія «МІСТО»(жовтень 2002 рік), в районі було понад 16 тисяч радіоточок. Тепле слово вдячності належить сказати на адресу людей, які працювали на радіовузлі районного центру. Це електромеханіки електрозв»язку Василь Козик, Василь Гелівер, Михайло Сосновський, Олексій Терешкевич, Володимир Ситницький, Роман Стрижак, Олексій Данченко. Районну радіомережу обслуговували лінійні електромонтери, які працювали при кожному сільському та районному радіовузлі. В Гадячі бригаду лінійників очолював електромеханік Анатолій Шаров. Ці люди робили все залежне, щоб голос районного радіо звучав і доходив до кожної домівки. Декого з них вже, на жаль, немає серед нас.

31 грудня 2020 року в кількох областях України в тому числі на території Гадяцького району «Укртелеком» припинив надання послуги проводового мовлення. За кілька місяців до того й сам район був ліквідований. Територія приєдналася до Миргородщини. Мине час і про епоху місцевого радіомовлення забуватимуть. Тому й вирішив розповісти про журналістів, які присвятили своє життя районному радіомовленню, тримали в руках мікрофон, готували передачі, а також про людей, які завжди були поруч і робили все від них залежне, щоб новини країни, області, району звучали з репродукторів.

Хочеться, щоб про них не забували, щоб пам»ятали…

Василь Глухота